<sect1 id="ai-skycoords">
<sect1info>
<author
><firstname
>Jason</firstname
> <surname
>Harris</surname
> </author>
</sect1info>
<title
>Небесні системи координат</title>
<para>
<indexterm
><primary
>Небесні системи координат</primary>
<secondary
>Огляд</secondary
></indexterm>
Однією з основних речей, які потрібні для систематичного вивчення неба, є спосіб, у який можна встановлювати розташування об’єктів на небі. Щоб визначати позицію точок на небі, астрономи розробили декілька <firstterm
>систем координат</firstterm
>. У кожній з них використовується певна координатна сітка, що проектується на <link linkend="ai-csphere"
>небесну сферу</link
>, аналогічно до того, як визначається <link linkend="ai-geocoords"
>географічна система координат</link
> на поверхні Землі. Системи координат відрізняються одна від одної лише вибором <firstterm
>фундаментальної площини</firstterm
>, тобто площини, яка поділяє небо на дві рівні півсфери уздовж <link linkend="ai-greatcircle"
>великого кола</link
> (фундаментальною площиною для географічної системи координат на Землі є екватор). Всі системи координат було названо за вибором цієї фундаментальної площини. </para>

<sect2 id="equatorial">
<title
>Екваторіальна система координат</title>
<indexterm
><primary
>Небесні системи координат</primary>
<secondary
>Екваторіальна система координат</secondary>
<seealso
>Небесний екватор</seealso
> <seealso
>Небесні полюси</seealso
> <seealso
>Географічна система координат</seealso
> </indexterm>
<indexterm
><primary
>Пряме сходження</primary
><see
>Екваторіальна система координат</see
></indexterm>
<indexterm
><primary
>Схилення</primary
><see
>Екваторіальна система координат</see
></indexterm>

<para
>Здається, найпоширенішою серед небесних систем координат є <firstterm
>екваторіальна система координат</firstterm
>. Її також найтісніше пов’язано з <link linkend="ai-geocoords"
>географічною системою координат</link
>, оскільки обидві ці системи використовують одну і ту саму фундаментальну площину і мають однакові полюси. Проекція екватора Земні на небесну сфену називається <link linkend="ai-cequator"
>небесним екватором</link
>, а проекції географічних полюсів на небесну сферу визначають північний і південний <link linkend="ai-cpoles"
>небесні полюси</link
>. </para
><para
>Але між екваторіальною і географічною системами координат є і суттєві відмінності: географічна система координат пов’язана з Землею; під час обертання Землі обертається і географічна система координат. Екваторіальна ж система координат пов’язана з розташуванням зірок<footnote id="fn-precess"
><para
>Насправді, це не зовсім так. Прочитайте статтю щодо <link linkend="ai-precession"
>прецесії</link
>. Крім того, якщо використовувати <link linkend="ai-hourangle"
>часовий кут</link
> замість прямого сходження, екваторіальну систему координат також можна пов’язати з Землею, а не з зірками.</para
></footnote
>, отже, з Землі все виглядає так, ніби ця система координат обертається на небі разом з зірками, але, звичайно, причиною цього видимого обертання є обертання Землі навколо її осі — небо залишається нерухомим. </para
><para
><firstterm
>Широтний</firstterm
> (подібний до широти) кут екваторіальної системи координат називається <firstterm
>Схиленням</firstterm
> (скорочено Схил.). Цей кут вимірюється між прямою, що поєднує об’єкт з центром Землі і площиною небесного екватора. Кут <firstterm
>довготи</firstterm
> називається <firstterm
>прямим сходженням</firstterm
> (скорочено <acronym
>ПС</acronym
>). Він дорівнює куту між площиною, що проходить через об’єкт і центр Землі перпендикулярно до площини екватора, і площиною <link linkend="ai-equinox"
>весняного рівнодення</link
>, виміряному у напрямку на схід. На відміну від довготи, пряме сходження зазвичай вимірюється у годинах, а не у градусах, оскільки видиме обертання екваторіальної системи координат тісно пов’язано з <link linkend="ai-sidereal"
>сидеричним часом</link
> і <link linkend="ai-hourangle"
>часовим кутом</link
>. Оскільки повний оберт неба триває 24 години, у кожній годині прямого сходження (360 градусів / 24 години) = 15 градусів. </para>
</sect2>

<sect2 id="horizontal">
<title
>Горизонтальна система координат</title>

<indexterm
><primary
>Небесні системи координат</primary>
<secondary
>Горизонтальна система координат</secondary>
<seealso
>Горизонт</seealso
> <seealso
>Зеніт</seealso
> </indexterm>
<indexterm
><primary
>Азимут</primary
><see
>Горизонтальна система координат</see
></indexterm>
<indexterm
><primary
>Висота</primary
><see
>Горизонтальна система координат</see
></indexterm>
<para
>Фундаментальною площиною горизонтальної системи координат є місцева площина <link linkend="ai-horizon"
>горизонту</link
> спостерігача. Ця площина очевидним чином ділить небо на верхню півсферу, яку ми можемо бачити, і нижню півсферу, яку затуляє від нашого погляду поверхня Землі. Полюс верхньої півсфери називається <link linkend="ai-zenith"
>зенітом</link
>, а полюс нижньої півсфери — <firstterm
>надиром</firstterm
>. Кут об’єкта над або під площиною горизонту називається <firstterm
>Висотою</firstterm
> (скорочено Вис). Кут між проекцією об’єкта на площину горизонту до точки Півночі у напрямку на схід називається <firstterm
>азимутом</firstterm
>. Іноді горизонтальну систему координат називають системою координат  висота-азимут. </para
><para
>Горизонтальна система координат пов’язана з Землею, а не з зірками. Отже, з часом висота і азимут об’єкта змінюються, оскільки для спостерігача об’єкт рухається небом. Крім того, оскільки горизонтальна система координат залежить від вибору місцевого горизонту, об’єкт, який спостерігається у різних точках Землі у однаковий час, матиме різні значення висот і азимутів для різних спостерігачів. </para
><para
>Горизонтальні координати дуже зручні для визначення часу сходу і заходу небесних об’єктів. Коли висота об’єкта дорівнює нулеві, він або сходить (якщо його азимут менший за 180°) або заходить (якщо його азимут більший за 180°). </para>
</sect2>

<sect2 id="ecliptic">
<title
>Екліптична система координат</title>

<indexterm
><primary
>Небесні системи координат</primary>
<secondary
>Екліптична система координат</secondary>
<seealso
>Екліптика</seealso>
</indexterm>
<para
>Фундаментальною площиною екліптичної системи координат є <link linkend="ai-ecliptic"
>екліптика</link
>. Екліптикою називають шлях, яким, як здається з Землі, рухається Сонце протягом року. Екліптика також є проекцією орбіти Землі на небесну сферу. Широтний кут цієї системи називається <firstterm
>екліптичною широтою</firstterm
>, а кут довготи — <firstterm
>екліптичною довготою</firstterm
>. Подібно до прямого сходження у екваторіальній системі, точкою відліку екліптичної довготи є точка <link linkend="ai-equinox"
>весняного рівнодення</link
>. </para
><para
>Як ви вважаєте, для чого зручна така система координат? Якщо вашою відповіддю була відповідь: «для спостереження за об’єктами сонячної системи», ви не помилилися! Всі планети (окрім Плутона) обертаються навколо Сонця у одній площині, отже, вони завжди знаходяться поряд з екліптикою (інакше кажучи, у них завжди малі значення екліптичної широти). </para>
</sect2>

<sect2 id="galactic">
<title
>Галактична координатна система</title>

<indexterm
><primary
>Небесні системи координат</primary>
<secondary
>Галактичні координати</secondary>
</indexterm>
<para>
<indexterm
><primary
>Молочний Шлях</primary
></indexterm
> У галактичній системі координат фундаментальною площиною є площина диска <firstterm
>Молочного Шляху</firstterm
>. Широтний кут називається <firstterm
>галактичною широтою</firstterm
>, а кут довготи — <firstterm
>галактичною довготою</firstterm
>. Ця координатна система корисна для вивчення нашої галактики. Наприклад, корисно знати, як змінюється щільність зірок у залежності від галактичної широти, щоб оцінити рівень сплющеності Молочного Шляху. </para>
</sect2>
</sect1>